«Регіонали», схоже, починають розуміти, що підігруючи комуністам, вони тим самим добровільно віддають їм свій рейтинг. А чим більше набере КПУ, тим складніше буде «регіоналам» у парламенті нового скликання.
Публічні заяви Петра Симоненка щодо намірів очолити Верховну Раду, різка критика Партії регіонів за невиконання своїх обіцянок, публічне опускання інших лівих партій (вони, мовляв, все одно не пройдуть, тож нас підтримуйте) - все це свідчить про серйозний наступ комуністів на позиції своїх нинішніх союзників.
Електорат лівих сил, якщо судити по результатам минулорічних виборів, сьогодні складає понад 12%. До цієї цифри також варто додати частину прихильників БЮТ, який лише 2007 р. різко повернув від загравань з Соцінтерном до інтеграції в Європейську народну партію. Тож можна сміливо говорити про близько 15% потенційних виборців, які підтримують ліві ідеї і шукають політичну силу, яка змогла б їх реалізувати.
На даний момент таких сил три: КПУ, СПУ і ПСПУ. При цьому останні через одіозність лідера серйозно не сприймаються, а соціалісти й досі не можуть прийти у себе після «кидка» Мороза у 2006 р. СПУ втратила Вінського, Луценка, Гармаш, спонсора Деркача, натомість нових облич у її лавах не з’явилося.
Зате стовпи СПУ підкачали. Міністра транспорту Миколу Рудьковського довелося ставити якомога нижче в списку, щоб і до того низький рейтинг соціалістів не опустився, що називається, нижче плінтусу. Не найкраще працює в уряді Станіслав Ніколаєнко, і занадто полярні оцінки Валентини Семенюк і Василя Цушка.
Зараз соціологи в середньому дають соціалістам 1,5-2% голосів. Лише одне опитування Всеукраїнської соціологічної служби, оприлюднене 2 серпня, дало інші результати. Згідно з ним у парламент пройдуть 6 політичних партій і блоків: ПР – 27,15%, БЮТ – 19,3%, НУ-НС – 15,06%, КПУ – 5,94%, Блок Литвина – 3,77% і СПУ – 3,38%.
Дивно, де ця служба взяла такі відсотки, адже для СПУ такий показник – заповітна мрія. Правда, це опитування знову дало лівим силам ті ж 12% голосів, що й на виборах-2006.
Але попри те, ліві борються за голоси між собою. Комуністи однозначно не втратять нагоди пригадати команді Мороза голосування за законопроект по Голодомору 1932-33 рр., вступу у СОТ і військовим навчанням «Сі Бриз-2007» (останні два стосуються також і ПР). Соціалістам же, окрім як авторитетом Мороза, бити ці звинувачення нічим. І лише диво у вигляді бездарної кампанії опонентів, може провести СПУ в Верховну Раду 6-го скликання.
Зовсім інша справа – взаємовідносини між КПУ та ПР. У 2004 р. ці сили були лютими ворогами до початку Помаранчевої революції. Пригадайте лишень агітки комуністів, в яких Янукович інакше, ніж зеком і фашистом, не називався. Потім часи змінилися, і «фашистом» став Ющенко.
Зараз же комуністи, мабуть, несподівано для себе самих стали «єдиною силою, яка не зрадила своїм обіцянкам». Звісно, це дивно чути з ідеологічної точки зору, коли комуністи блокуються з олігархами, але якщо подивитися на програмні тези, то тут справді є зерно істини.
Звісно, КПУ було легше відстоювати свої принципи відносно гуманітарної та зовнішньої політики, аніж ПР, яка прагне стати проєвропейською силою з чисто практичних міркувань (великий бізнес рветься в Європу). Це комуністи могли не пустити війська НАТО в Україну, «регіонали» ж зобов’язані були це зробити, враховуючи роз’їзди Європою Януковича. Так само комуністи можуть голосувати проти законів про СОТ, але ПР, в якій представлений великий бізнес, і яка знов-таки хоче довести Європі свою прихильність до євроінтеграції – ні. І так можна пройтися чи не по всім дискусійним питанням між ПР і КПУ.
Настала передвиборча кампанія, в якій комуністи офіційно зареєструвалися першими, і про розбіжності в поглядах між КПУ і ПР, а також відстоювання ключових пунктів програми Партії регіонів, заговорили комуністи.
На критиці ПР вони сміливо можуть залучити собі 1-2% електорату «регіоналів». А це, звісно, не може подобатися партії Януковича. Наприклад, результат 32% і 4% (ПР і КПУ, за результатами опитувань Центром соціальних досліджень «Софія», оприлюдненими вчора) виглядає куди кращим, ніж 26,3% і 4,7% («Соціовимір», 14 серпня), або згадані вище результати Всеукраїнської соціологічної служби – 27% і 6%.
Виникає питання, як підняти рейтинг ПР і водночас опустити КПУ, щоб у новому парламенті, у випадку коаліції між цими силами, комуністи не диктували які-небудь умови.
Заяви Симоненка з претензією на спікерство, одразу отримали різку реакцію від «регіоналів». Одним з головних «регіоналів» Василь Горбаль учора спростував заяву лідера КПУ про те, що «регіонали» підтримують його прагнення очолити Верховну Раду VІ скликання.
Мовляв, говорити про те, хто очолить наступний парламент, ще зарано. Водночас, він переконаний, що комуністи будуть представлені в президії в парламенті 6-го скликання.
Такі аванси, звісно, є технічним кроком, щоб заспокоїти помаранчевофобний електорат. Так само, як і вчорашня заява Бориса Колеснікова щодо неформування коаліції ПР+НУ-НС. Якось дуже вже швидко після заяви Симоненка, чільники «регіоналів» почали виправдовуватися перед своїми виборцями.
Далі більше. На презентації програми ПР Раїса Богатирьова підняла питання мови і НАТО. Як тільки буде 300 голосів, поставимо мовне питання, як тільки дійде до вступу в НАТО – буде референдум. Це якщо коротко охарактеризувати тези голови фракції «регіоналів».
ПР чинить мудро, лишаючи поле для маневрів. Тут тобі і до широкої коаліції з НУ-НС готові, адже не говорять відверто, що забезпечать двомовність і позаблоковий статус України. Але, головне – вони не відмовляються від своїх ідейних принципів, і в цьому сенсі їх позиції близькі з позицією комуністів.
Крім того, «регіонали» перехоплять ініціативу НУ-НС щодо скасування депутатської недоторканності, вони внесли у програму куди більші соціальні ініціативи, а ця сфера, як відомо, чисто комуністична. Тож такі тези – намагання відібрати голоси саме в КПУ.
Проте, звісно, основний акцент буде спрямовуватися на передвиборну агітацію та адмінресурс. І перше, і друге використати «регіоналам» буде простіше. Агітацію ПР уже веде куди активніше, аніж КПУ (послухайте лишень радіо і ТБ, там комуністів майже немає), а враховуючи, що саме «біло-блакитні» широко представлені в органах виконавчої влади на місцях, то можна очікувати, що КПУ буде не солодко, як це було в 2002 р.
