За рішенням ВС, який за часів Помаранчевої революції вже відзначився прецедентом захисту прав ображеного ЦВК кандидата, Центрвиборчком мусить добре подумати, перш ніж відмовляти Миколі Мельниченку в праві посісти крісло депутата ВР.

Верховний Суд України зобов’язав Центральну виборчу комісію розглянути заяву майора Державної служби охорони України Миколи Мельниченка про відновлення його виборчих прав як кандидата в народні депутати за списком Соціалістичної партії України на виборах до Верховної Ради в 2002 році.

Таке рішення було прийняте на відкритому засіданні Верховного Суду 14 липня.

Як відомо, 8 червня нинішнього року народний депутат України, президент "Українського правового фонду" Сергій Головатий звернувся до Верховного Суду зі скаргою на постанову ЦВК від 3 червня, в якій було винесено рішення не задовольняти заяву Сергія Петровича з проханням розглянути виборче право Мельниченка.

Підставою для звернення до ЦВК з такою заявою стало невиконання заходів по відновленню виборчих прав охоронця.

Микола Мельниченко міг би стати депутатом іще три роки тому. На парламентських виборах 2002 року по виборчому списку СПУ народними депутатами стали 20 кандидатів. Майор державної служби охорони був внесений у виборчий список партії під 15-им номером, але рішенням Верховного Суду йому було заборонено балотуватися.

Проте 19 жовтня 2004 року Європейський суд з прав людини у Страсбурзі визнав незаконним рішення ЦВК України про позбавлення Миколи Мельниченка права бути народним депутатом. Тоді Євросуд постановив, що Україна порушила Європейську конвенцію з прав людини в частині позбавлення Мельниченка права балотуватися до Верховної Ради в 2002 році за списком Соцпартії. Суд зобов’язав Україну відновити Мельниченка у його правах. Адвокатом Мельниченка в Європейському суді з прав людини, як і в українському ВС, був депутат Сергій Головатий.

Тоді ж народний депутат від СПУ Микола Рудьковський обіцяв, що у разі позитивного рішення Європейського суду він або хтось із колег відмовиться від мандату, щоб Мельниченко замістив його у парламенті. Проте нині тому ж Рудьковському, з огляду на входження низки депутатів-соціалістів до виконавчої влади, поступатися місцем уже не доведеться.

Таким чином, рішення Європейського суду з прав людини у справі Мельниченка набуло чинності й на підставі цього Верховний Суд України зобов’язаний відмінити своє рішення від 2002 року про позбавлення майора балотуватися у Верховну Раду.

Утім, Центрвиборчком із таким рішенням Євросуду не погодився: 27 квітня 2005 року голова ЦВК Ярослав Давидович заявив, що не бачить підстав для реєстрації Мельниченка народним депутатом.

Сторона Мельниченка не здалася: 5 травня 2005 року народний депутат Сергій Головатий подав заяву до ЦВК, у якій просив надати виборче право Мельниченку на підставі рішення Європейського суду з прав людини. Проте 3 червня 2005 року Центральна виборча комісія знову не задовольнила заяву Мельниченка, передану через його представника Головатого, з проханням відмінити постанову ЦВК, якою Миколі Мельниченку було відмовлено в реєстрації, та зареєструвати його як кандидата в народні депутати.

Тепер, після рішення Верховного Суду, ЦВК, яка вже створила прецедент взаємодії найвищого судового органу під час Помаранчевої революції, не залишається нічого іншого, окрім як зробити з опального майора офіційно оформленого народного обранця. Або принаймні пояснити обгрунтовано, чому Микола Мельниченко не може півроку походити на засідання ВР.