Витяг із Акту: Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великою Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.

Загальновідомо, що Україна має не тільки найбільшу у світі кількість пісень, які потрібно слухати виключно стоячи, але й найбільшу кількість Днів Незалежності (всі інші країни переважно вдовольняються одним). Тому не чекаючи офіційно державного 24 серпня національно свідомі громадяни можуть підняти чарку вже сьогодні. Для “несвідомих” нагадаю - 30 червня 1941 року у славному місті Львові представниками бандерівського крила Організації Українських Націоналістів (надалі ОУН(б)) було проголошено “Акт Відновлення Української Держави”.

Цій вікопомній події передувало 22 червня - день нападу нацистської Німеччини на СРСР. Вже 29 червня Червона Армія, яка не очікувала такої підступності від свого недавнього союзника, на пару з яким у вересні 1939 року вона так файно “роздєрєбаніла” Польщу, фактично без опору залишила Львів. Вранці 30 червня до міста вступили війська Вермахту, у тому числі і сформований ОУН(б) батальйон “Нахтігаль” (німецькою - “Соловейко”), що входив до складу німецького полку “Бранденбург 800”. “Нахтігаль” хоч і йшов у першій лінії, але був прикріплений, як резерв до 1-го Бранденбургського батальйону. На практиці це означало, що “соловейки” увійшли в столицю Галичини в обозі німецької армії.

Формування “Нахтігалю” під патронатом ОУН(б) почалося незадовго до того - у березні 1941 року. Батальйон складався з 330 людей, та був розділений на 4 сотні. На командних посадах були виключно німці. Командував ним Герцнер, а сотнями: граф фон Тун, Гогенштайн, Міддельгауве та Шіллер. З української сторони батальйоном де-факто командував Роман Шухевич, майбутній головнокомандувач Української Повстанської Армії (УПА). Спочатку батальйон не мав певної назви. Але, як відомо, українці - найспівочіша нація. Тому при батальйоні незабаром було сформовано чудовий хор. Він і дав назву частині - “Соловейко”.

Увійшовши до міста Лева “соловейки” взяли під свій контроль ряд підприємств та місцеву радіостанцію, яку ж одразу назвали «Радіовисельниця» (радіощогла) ім. полковника Євгена Коновальця». Увечері, за підтримки “Нахтігалю”, представники ОУН(б) провели у Домі товариства “Просвіта” великі збори, на яких і було виголошено “Акт Проголошення Відновлення Української Держави”, та сформовано “Уряд” на чолі з Ярославом Стецьком. До речі, на зборах були присутні і кілька німецьких генералів, які досить прихильно поставилися до події.

Про створення Незалежної України одразу ж повідомило Львівське радіо, яке, як зазначено вище, уже знаходилося під контролем “Нахтігалю”. Правда сумнівно, що ця новина стала відома одразу широкому загалу. З перших днів війни, як “Cовіти”, так і німці ретельно вилучали радіоприймачі у населення. Що ж стосується Заходу, то складно собі уявити, що хтось налаштовував свій приймач на якусь маргінальну іноземну станцію...

Як це не дивно, але сьогодні події 30-го червня переважно подаються, як факт відкритого спротиву націоналістів-державників гітлерівським нацистам. Що абсолютно не відповідає реальним фактам. Так, дійсно, - створення незалежної Української Держави (навіть маріонеткової, на кшталт Словаччини чи Моравії) аж ніяк не входило у плани Гітлера. Так, зроблено це було всупереч волі керівництва Рейху. Але “всупереч” зовсім не означає за активного спротиву. Для цього достатньо ознайомитися з ПОВНИМ текстом “Акту”, який, чомусь, дуже не люблять цитувати автори, що у своїх публікаціях співають дифірамби уже міфологізованій події.

АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
30 червня 1941 р.
1. Волею Українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її творця і вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-більшовицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить Українському Народові лад і порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння його потреб.

2. На західних землях України твориться Влада, яка підпорядковується Українському Національному Урядові, що створиться в столиці України — Києві з волі українського народу.

3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Великою Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитиметься на українській землі, боротиметься далі спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий справедливий лад у цілому світі.

Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава! Хай живе Організація Українських Націоналістів! Хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера!

Слава Україні! Героям Слава!
Ярослав Стецько, в. р.
Голова Національних Зборів

Як видно з тексту про жодний “спротив” Гітлерові в “Акті” ані слова. Більш того - у ньому голосно заявлено не лишень про повну лояльність, але й про бажання “під проводом Адольфа Гітлера творити новий лад”. Але навіть якщо відкинути пункт про бажання ОУН(б) прислужитися Гітлеру, врешті це можна списати на тактично-змушений вияв лояльності, документ аж ніяк не складає враження загальнонаціонального та історичного, як, скажімо, Акт про Незалежність від 24 серпня 1991 року. Скоріше це нагадує вузько партійну декларацію, чим цей документ по суті і був. Цікавий штрих. Одним з перших документів нового “уряду” був указ, який анулював 4-й універсал Української Центральної Ради вiд 22.01.1918 року.

Також незрозумілою є логіка його творців. Невже Бандера та Стецько не знали про плани Гітлера щодо України та про ставлення нацистів до “унтерменшів” (недолюдей) взагалі та до “слявен-склявен” (слов”ян-невільників) зокрема? Адже про все це чітко сказано в програмовій книзі Гітлера “Майн кампф”? Може вони сподівалися створити Незалежну Українську Державу “під шумок”, поки Гітлер буде зайнятий на Східному фронті? Теж сумнівно. Керівництво ОУН(б), як і ОУН(м) давно й тісно співпрацювало з німцями, а тому не могло не знати про те, що всі процеси на підвладних Рейху теренах жорстко контролювалися з притаманною німцям педантичністю. Може це був символічний акт, який мав надихати на боротьбу? Теж навряд чи. Хоча така версія є. Зокрема чомусь наголошується, що саме ОУНівський Акт про відновлення незалежності у кінцевому раухку призвів до створення славетної Української Повстанської Армії. Але це теж, м’яко кажучи, - неправда. Так, ОУН(б) мав свої боївки, але УПА створювалося знизу, самим народом, а не якоюсь однією політичною групою.

У цьому світлі цікавими є вимоги Миколи Лебедя - міністра державної безпеки в “уряді” Стецька до першого командувача УПА Тараса Бульби-Боровця (останній стояв на позиціях відновлення УНР, та невизнання жодної політичної партії як “єдиної керуючої та спрямовуючої”, на що, як видно з тексту Акту-1941 відверто претендувала ОУН(б)).

Цитуємо ці вимоги:

“1. Не визнавати політичної підлеглості урядові УНР в екзетиві, а підпорядковувати всю військову діяльність УПА політичній лінії проводу ОУН-Бандери.
2. Визнати акт державності 30-го червня 1941 року, як єдину державну концепцію України, і під її прапором проводити дальшу визвольну боротьбу.
3. Не організовувати ніякої Політичної Ради при армії, а вважати за свій єдиний провід ОУН-Бандери та беззастережно виконувати всі його накази й директиви.
4. До цьогочасні партійні боївки, що мають офіційну назву "Військові Відділи ОУН-Бандери", включити в Лави УПА, створити спільний штаб і далі діяти під назвою УПА.
5. Командувач УПА, отаман Тарас Бульба-Боровець залишається далі на своєму посту, як фаховий партизанський командир.
6. Запровадити в УПА інституцію партійних комісарів та Службу Безпеки.
7. Оголосити загальний революційний повстанський зрив цілої України проти німців та провести масову примусову мобілізацію в УПА”.

На що Бульба-Боровець відповів:

“І. УПА не має права бути військом будь-якої одної політичної партії, а мусить бути всенародною збройною силою під політичним проводом законного уряду Української Народної Республіки, де на демократичних засадах мають право бути репрезентовані всі партії.
2. УПА визнає тільки ту державність, що її проголосила суверенна Україна в 1918 році. Акт 30 червня 1941 року - незаконний і не відповідає часові.
3. Політична Рада при армії конечна, як організація міжпартійної консолідації та допомоговий чинник Головної Команди в політичних питаннях. Політична лінія одної партії - це тоталітарна диктатура, яка кожну націю та її армію доводить до катастрофи.
Пункти 4 і 5 - без коментарів.
6. В лавах УПА не сміє бути комісарів жодної партії. Службу безпеки в армії проводить жандармерія УПА.
7. Нема політичної доцільності оголошувати революційний повстанський зрив всієї України проти німців, бо завтра вся Україна буде окупована совєтською владою”.

Але Микола Лебідь таки домігся свого. 19 червня 1943 року підконтрольні ОУН(б) відділи напали на штаби Боровця та повністю їх знищили. В результаті цього перевороту контроль над Повстанською Армією повністю перейшов до рук ОУН. Не ставлячи під сумнів героїзм та ідеали за які боролися вояки ОУН-УПА залишу під сумнівом лише одне - при чому тут події 30 червня 1941 року?

Те, що проголошення “Акту Відновлення Української Держави” було вузько партійною аферою свідчить і те, що загальнонаціональний “уряд” було сформовано виключно з представників ОУН(б). У ньому не знайшлося місця навіть для колишніх однопартійців з Мельниківського крила організації. Чим одразу обурилися газети ОУН(м) “Наступ”, “Український вісник” та “Сурма”. А сам Андрій Мельник написав особисто Гітлеру та генерал-губернатору Франку велику кляузу про те, що “бандерівці поводяться негідно і створили без відома фюрера свій уряд”.

Значною мірою саме завдяки доносу українського націоналіста Андрія Мельника на ігри ОУН(б) на створення «українського уряду» нарешті прореагував фюрер. Реакція була досить лаконічною, як на таку “історичну подію”. На нараді 5 липня Гітлер присвятив цьому ціле речення: “Партагеноссе Гімлере, зробіть порядок з цією бандою”. Факт ретельно занотований педантичними німецькими стенографістами.

Реакція шефа політичної поліції Рейху була блискавичною. Того ж дня у Кракові було заарештовано Степана Бандеру, а 9 липня у Львові Ярослава Стецька. Обох доставили до Берліну, де від них вимагали публічно скасувати Акт 30 червня. До честі останніх слід зазначити, що незважаючи на шалений тиск вони відмовилися. У цьому ключі дуже цікаво було би знати, скільки нардепів з числа тих, хто голосував за Акт від 24 серпня 1991 року в подібній ситуації вчинили би аналогічно. Як на мене - небагато...

Бандеру запроторили до в’язниці, а потім до концтабору Заксенхаузен. Правда не у сам табір, а у його “спеціальну” зону для VIP-персон. Концтабірне життя лідера ОУН(б) кардинально відрізнялося від животіння одягнених у смугасті роби живих скелетів - фактично то був домашній арешт.

Менше поталанило ряду бандерівських “міністрів”. Багатьох закатували до смерті чи розстріляли. Жахливі тортури спіткали у Освенціму й рідних братів Бандери - Олексу та Василя. З них дротяними щітками здирали шкіру, а потім купали у вапняному розчині...

У Заксенхаузені Бандера просидів до 27 серпня (по іншим джерелам до грудня) 1944 року. Звільнення (що для німецьких концтаборів є дивом) співпало з повним визволенням України від нацистів, а отже з припиненням боротьби УПА проти Німеччини. В “житійних” ОУНівських публікаціях говориться про те, що одразу після звільнення німці запропонували Бандері та іншим провідникам союз у боротьбі проти Москви, на що, мовляв, останні категорично не погодилися. Що дуже сумнівно. Відомо ж, що ворог мого ворога... Тим більше, коли взимку 1944-1945 Бандера зненацька опинився в тилу в Червоної Армії - у Кракові, німці провели спеціальну рятувальну операцію. По особистій вказівці Гітлера блискучий розвідник Отто Скорцені зумів вивести Бандеру на територію Рейху. “Це був важкий рейс. Я вів Бандеру по радіомаяках, залишених у тилу ваших військ, у Чехословаччині й Австрії. Гітлер наказав доставити Бандеру в Рейх для продовження роботи”, - писав потім Скорцені у своїх спогадах.

Як бачимо - коло замкнулося. Починалося все зі співпраці ОУН(б) з Нацистською Німеччиною у надії використати її потугу проти Москви, потім, після Акту-1941 стосунки було порвано і ОУН-УПА вже воювала (таки реально воювала!) проти Гітлера... І знову, як видно з цитати Скорцені – союз з нацистами проти Сталіна. Правда навряд чи варто закидати Бандері ці ситуативні союзи. Врешті-решт, у тій чи іншій мірі з Гітлером тоді успіли позагравати чи не усі тодішні політичні гравці: Захід, який руками фюрера хотів знищити СРСР, Сталін, що хотів при допомозі Гітлера розчавити Захід, ба, навіть евреї-капіталісти, які на початку 30-х підкидали НСДАП грошенят, вбачаючи у нацистах противагу комуністам. Що, потім не завадило Гітлеру відправити своїх колишніх фінансистів до газової камери.

Акт від 30 червня 1941 року, та події, що за цим відбулися мали лише одне позитивне значення, - вони показали українцям, що не варто сподіватися на те, що якийсь закордонний добродій подарує Україні свободу та незалежність. Якби цього дядечка хто не улещував. Він, якщо і прийде, то тільки для того аби забрати останнє. Сподіватися варто лише на себе.