В Україні досі нападають на журналістів. Перешкоджають професійній діяльності журналістів ті, хто мали би їх захищати: люди в погонах. Про те, як "силовики" в брутальній манері вдаються до грубої сили, йдеться в матеріалі Володимира Бойка

Що не кажіть, шановні, а працювати в Україні журналістам весело. То голову відріжуть, то по писку дадуть, то до буцегарні кинуть, то гонорар не виплатять. Та ще й „кілером” і „мордою журналістською” назвуть. Щоправда, коли журналіста б'ють не представники влади, а їхні опоненти, пан Президент негайно пригадує, що він – гарант Конституції й союзник преси. Віктор Андрійович 14 липня цього року так і заявив у радіозверненні до свого народу: мовляв, вважаю неприпустимим, коли народний депутат від Партії Регіонів дозволяє собі перешкоджати роботі журналістів. А прокуратура Печерського району навіть порушила кримінальну справу за фактом перешкоджання законній журналістській діяльності з боку депутата Калашникова.

От тільки чомусь не звертається пан Президент до нації з приводу відмови прокуратури Печерського району м.Києва порушити кримінальну справу за фактом погрому, який 19 лютого 2002 року податкова міліція вчинила в редакції Інтернет-видання „Обком”. І про прослуховування Службою безпеки України телефонних розмов журналістів провідних видань Віктор Андрійович свій народ не інформує. І про зовнішнє спостереження за деякими особливо небезпечними представниками журналістської братії не розповідає по радіо. Натомість на народного депутата накинувся. Знайшов цапа-відбувайла. А за що, питається? Ну, може й хотів був поцілити пан Олег акулі пера у мармизу, ну, боки, може трохи нам'яв і касету забрав – і зразу такий ґвалт вчинився. Людину ледь без партквитка не залишили. Біло-блакитні нардепуки Ганя Герман і Тарасик Чорновіл прямо так і заявили – або ми, або Калашников. Мовляв, якщо наш лідер не виключить негідника з парламентської фракції, ми депутатські мандати здамо... Ганю, не треба. Нам тебе буде дуже сильно не вистачати в парламенті...

Чим, питається, Калашников гірший від працівників податкової міліції, які регулярно й абсолютно безкарно б'ють журналістів? Їм, виходить, можна, а народному обранцеві – зась. Якщо дозволяти бити – так усім. Я ось вже кілька років домагаюся, щоби прокуратура м.Донецька порушила кримінальну справу проти кількох оперів з податкової міліції Ворошиловського району, історію про подвиги яких колись виклав на сайті „Майдан”. Ну і що? – Дзуськи. Бо податківці – це влада за будь якого Президента. Їм бити журналістів дозволяється. А депутат Калашников – це ніхто й звати його ніяк. Нехай руки не розпускає.

Тож якщо Президент такий пресолюбий, то нехай накаже своєму міністру внутрішніх справ терміново роздати працівника ЗМІ вогнепальну зброю. Для початку - з гумовими кулями. На той випадок, якщо зустріне працівник податкової міліції, прокуратури чи суду журналіста десь у темному місці. Він журналісту в рило, а писака у відповідь – цілу обойму. І буде всім щастя.

Дзвінок покликав у дорогу

6 липня 2006 року під вечір зателефонував знайомий працівник одного з підрозділів столичної міліції.

- Ну ти як там, ще досі крадіжками бензину з нафтобаз займаєшся?

- Крадіжками бензину, - кажу, - займаюся не я, а працівники органів прокуратури, податкової міліції та СБУ. А я лише сповіщаю про це громадськість.

- Так і я про теж саме. Вже другий день пацани з податкової намагаються угнати кілька бензовозів з нафтобази у Бориспільському районі та ще й якогось хлопця побили. Потерпілі по „02” міліцію викликали. Якщо хочеш – з'їзди й подивися на комедію.

Беру фотоапарат, диктофон та їду за підказаною адресою...

Півтора роки тому в такий саме спосіб (дзвінок з міліції, фотоапарат, диктофон) журналістам вже вдалося „накрити” банду з числа працівників Управління СБУ в Київській області та податкових міліціонерів з обласної Держподаткової адміністрації, які з жовтня 2004 по лютий 2005 року вивезли з військової нафтобази в м.Василькові біля 4 тисяч тонн пально-мастильних матеріалів. Виставивши біля Васильківської нафтобази озброєну охорону, СБУ-шники та податкові міліціонери підганяли бензовози й заливали в них паливо, після чого бензин і солярка прямували на київській заправки від імені кількох фіктивних фірм, а виторг ділився між учасниками афери. Урешті-решт на служивих найшов такий раж, що вони стали перехоплювати на залізничній станції Васильків-1 цистерни з нафтопродуктами. Цистерни відганялися на тупикові колії, розкачувалися й поверталися залізниці порожніми. Правоохоронці, керовані твердою рукою тодішнього прокурора Обухівського району Василя Івановича Хруща (зараз цей красень звільнений з органів прокуратури й перебуває в статусі підсудного – щоправда за зовсім інші витівки) діяли з таким розмахом і натхненням, що залишили без бензину розташовану у Василькові авіаційну частину, внаслідок чого під час минулих президентських виборів були зірвані бойові чергування літаків над столицею.

Припиналася ця кримінально-комерційна діяльність лише 16 лютого 2005 року. Того дня на виїзді з Києва працівники ДАІ зупинили кілька бензовозів, водії яких не могли до пуття пояснити що вони везуть, звідки й куди. Натомість переадресовували всі запитання до свого супроводу – працівникам Управління податкової міліції ДПА в Київській області Гармашу й Лавренову, які „прокладали” дорогу на постах ДАІ. Втім, останні здебільшого мовчали, позаяк викликали на місце події своїх компаньйонів з „контори” під орудою працівника УСБУ в Київській області пана Галецького.

Міліціонери (звичайні, а не податкові, звісно) „злили” інформацію журналістам і за годину біля затриманих бензовозів вже було кілька гієн пера (я встиг приїхати першим, випередивши колег) та знімальна група каналу НТН. А вже ввечері вся країна могла подивитися й прочитати репортажі про подвиги правнуків Дзержинського та викормишів Азарова. Зрозуміло, що Служба безпеки України заявила категоричний протест проти наклепницький статей – в інтерпретації керівництва СБУ Галецький і Ко лише виконували вказівки Обухівського райпрокурора по здійсненню „оперативного супроводу” й не несуть ніякої відповідальності за зникнення 4 тис. тонн нафтопродуктів та привласнення 10 млн. грн. Це тільки додало оливи в полум'я скандалу, справжнім апофеозом якого стала безуспішна спроба Хруща відсудити в мене 9 тис. грн. за попсовану ділову репутацію. Скандал цей мляво тягнеться до цього дня, за моїми статтями була навіть порушена кримінальна справа, Гармаш і Лавренов пішли в лав податкової міліції (нині вони важко працюють у відділі аудиту „Укррезерву”), а Хрущ пересів на лаву підсудних. СБУ-шники ж відкараскалися легким переляком.

Одначе та давня історія мала зовсім несподіваний наслідок. Усі знайомі правоохоронці чомусь вирішили, що в мене не має більше роботи, як тільки відслідковувати крадіжки на нафтобазах, і тепер вважають за обов'язок регулярно інформувати, що саме й де тирять їхні брати по зброї. Воістину, велика країна...

Справа була в Пролісках

Зразу за Києвом по Бориспільській трасі – село Проліски. Ось і нафтобаза. Звіряю адресу: вул. Броварська, 2-б. Вона. Але ніякого підозрілого руху біля зачинених воріт не спостерігається. Вздовж довгого паркану об'їжджаю базу з тилу й перед очима розгортається батальна сцена.

Майже десяток легковиків оточили один-єдиний бензовоз, поруч з яким ходить кремезний дядько в червоній сорочці й збентежено розводить руками. Біля ще одних воріт стоїть, наче монумент на Мамаєвому кургані, хлопець років 25-28.

Представляюся. Прошу розповісти, що трапилося. Хлопець фотографуватися категорично відмовляється, але про свої пригоди розповідає охоче:

- Звати мене Черкащенко Олексій, я тут працюю кладовщиком.

- Тобто комірником?

- Ну, нехай, комірником, - погоджується хлопець.

-А де тут?

- Де-де – на базі. Тобто, я працюю на приватному підприємстві „БВА-Транс”. Фірма торгує бензином і соляркою, а ємності для зберігання нафтопродуктів орендує на оцій базі. Тут у нас склад. А я на цьому складі , значить, комірником. Покупцям відпускаю паливо. Покупці спочатку ідуть до Києва на фірму, оформлюють документи, а потім з довіреністю й накладною – до мене.

- Так це, мабуть, покупці? – показую я на народ у легковиках.

- Які там покупці. Бандити. Вчора, п'ятого числа, біля восьмої вечора вони увірвалися на нафтобазу й стали вимагати, щоби я випустив з території два повних бензовози. А я їх не випускав, оскільки покупці, що пригнали ці бензовози, бензином залилися, а заплатити забули. Тоді ця банда стала кричати, що вони з податкової міліції й стали проводити обшук. Нічого цікавого не знайшли. Тоді побили мене – оце бачити синці на плечі та ногах. І тепер сидять тут вже другу добу – нікого не впускають, нікого не випускають і не дають працювати.

Підходить дядько в червоній сорочці й представляється заступником директора приватного підприємства „БВА-Транс” Олександром Фіном.

- Ви у своїй газеті напишіть чим податківці займаються: бензин крадуть і людей б'ють, - дає мені безплатну пораду пан Олександр. – Уявляєте, вчора приїздять до нас на склад чотири бензовози від фірми „Нафто-газовий комплекс”.

- Назва солідна. Мабуть, якась приватна фірма з трьох працівників.

- Напевно, що так. Бо раніше вони в нас отоварювалися тільки один раз – купили 8 тонн дизпалива. А це вже приїхали кількома великими бензовозами й поставили їх під завантаження. Але гроші не заплатили. Стали божитися, що мовляв, через півгодини гроші будуть у мене на рахунку. Потім – ще через півгодини. Заповнили ми їм два бензовози й стали чекати грошей. Урешті-решт, під вечір я зателефонував Черкащенку та кажу: „Грошей від „Нафто-газового комплексу” не має, зливай бензин назад”. Але злити не встигли – увірвалися податківці й стали трусити нафтобазу, вимагаючи, щоби ми відкрили ворота й випустили бензовози.

- А чому Ви вирішили, що вечірні гості були з податкової міліції? Вони що, документи показували?

- Ніяких документів вони не показували – просто зробили обшук. Але згодом один з них сказав, що він працює в податковій міліції Деснянського району й що звати його Вершицький Ігор Георгійович. І ще він сказав, щоби я з грошима приїхав до нього на роботу. Мовляв, він нічого не вирішує, але коли я приїду, то він мене відведе то свого начальника.

- І яку суму Ви мали приготувати?

- Вершицький не уточнював. Сказав лише, щоби я готував гроші.

- А хто санкціонував обшук? Вам постанову показували?

- Мені нічого не показували. Вершицький сказав, що обшук проводиться згідно якоїсь там статті 97 Кримінально-процесуального кодексу й для цього ніяких постанов не потрібно. Сказав, що я не маю права тримати два заповнених бензовози, це, мовляв, кримінальний злочин, оскільки в мене не має доказів, що в бензовозах знаходиться мій бензин. Тоді я зателефонував нашому головному бухгалтеру, яка о пів на четверту ранку 6 липня привезла банківські виписки, з яких було видно, що фірма „Нафто-газовий комплекс” гроші за бензин нам не заплатила. Доки Вершицький забирав у бухгалтера виписки, я тихенько дав команду злити бензин з автоцистерн назад у ємності. Що й було зроблено потайки від податківців, які в цей час спали в своїх автомобілях. Коли податкові міліціонери прокинулися й узнали, що бензовози уїхали порожніми, вони зчинили страшенний галас, а один з них став верещати, що тепер мені точно п..дець.

- А Черкащенка за що побили?

- Це вже було сьогодні, 6 числа. На склад приїхали покупці по бензин, податківці пропустили машини, думаючи, що вони повні й мають зливатися. Коли ж побачили в руках Черкащенка заправний шланг, стали силою видирати шланг у нього з рук. А потім це податківцям здалося замало й вони стали бити Черкащенка ногами. Це бачили дві людини, до речі. То ж довелося зателефонувати по „02” та викликати міліцію.

- Ну і що, приїздила міліція?

- Як приїхала, так і уїхала. Сказали лише, щоби Черкащенко заїхав та отримав направлення на судово-медичне обстеження – бачите які синці?

Вислухавши розповідь про нічні події, перебираюся на інший бік барикади – до легкових автомобілів, що вишукалися на майданчику біля воріт.

Зазираю з боку пасажирського місця у відчинені двері синього „Жигульонка” 168-91 КН, представляюся, показую журналістське посвідчення й прошу прокоментувати, що тут відбувається. У відповідь – тиша. Нахиляюся в салон:

- Шановні, - кажу, - якщо ви дійсно з податкової міліції, то, відповідно до статті 5 Закону України „Про міліцію”, при звертанні до вас громадянина ви зобов'язані представитися й показати службове посвідчення. Назвіть себе, будь ласка

- Пшол на х...

У цей момент пасажир легковика хапається за ручку дверей і з силою їх зачиняє, намагаючися вдарити мене дверима по голові. Ледь встигаю прибрати головую, але ліва рука таки попадає між дверима та кузовом. Удар сильний, але крові небагато.

Витерши кров, вмикаю фотоапарат і починаю методично фотографувати нападників. Вони старанно закривають обличчя руками, але номери машин не закриєш

Підходить Олександр Фін:

- А нам що робити? На території бази стоїть бензовоз покупців, ми його залили, але ці тварі не дають відкрити ворота. Кажуть, доки я не завезу в Деснянську податкову гроші, працювати ми не будемо.

- А Ви не пробували не звертати уваги на подібні вимоги?

- Як не звертати? Ці ж люди з податкової міліції...

- А з чого Ви вирішили, що вони – працівники правоохоронного органу? Вони що, службові посвідчення Вам показували чи надали якісь процесуальні документи, які б давали їм право перебувати на території Вашого підприємства?

- Ні.

- Тоді не партеся – це звичайнісіньки бандити. Я зараз сам вижену бензовоз за ворота бази. Подивимося, що вони мені зроблять. Давайте ключі від машини.

Бачачи такий розклад, старший групи починає кудись істерично телефонувати, мовляв, тут кореспондент з фотоапаратом, що робити?

Вочевидь, отримавши вказівку „робити ноги”, податківці сідають у машини й без шуму та галасу покидають театр бойових дій.

В пошуках „членоушкодників”

Стаття 17 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” стверджує: „Відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу”. Але досвід регулярного отримування по голові під час виконання службових обов'язків підказував, що звертатися в прокуратуру немає ніякого сенсу. Лише купа часу піде на написання усіляких пояснень та відвідування судово-медичного експерта.

Подібна історія вже була в квітні 2004 року – тоді мене били міліціонери прямо в залі Калінінського районного суду м.Донецька під час судового засідання. У Донецьк я був відряджений газетою „Свобода” й мав підготувати репортаж про судовий процес над власним кореспондентом цього видання, підполковником міліції у відставці Михайлом Халаджі. Михайло Олександрович завинив тим, що в 2003-2004 рр. розповів на сторінках „Свободи” та в Інтернет-виданні „Україна кримінальна” про діяльність у Донецьку організованого злочинного угрупування з числа працівників обласної прокуратури. Інтерв’ю Халаджі обговорювалося 7 листопада 003 року на пленарному засіданні Верховної Ради України, а через два дні по тому прокурор м. Донецька Олександр Альмезов наказав затримати Халаджі та кинути його на тюремні нари. Відносно пенсіонера МВС була миттєва сфальсифікована кримінальна справа й Михайло Олександрович опинився на лаві підсудних.

Фальсифікація обвинувачення була проведена настільки незграбно, що суддя Олена Карпушова, побачивши журналіста в залі суду, не вигадала нічого кращого, як наказати конвою викинути мене на вулицю – щоби не писав усяку гидоту про українських суддів. Стали викидати та трохи перестаралися – не треба було по голові бити. Тож довелося залишитися в Донецьку ще на кілька днів, аби пройти обстеження в Інституті травматології, отримати в Бюро судово-медичної експертизи висновок про ступінь тілесних ушкоджень та поспілкуватися зі слідчим міської прокуратури. Після чого прокуратура м. Донецька повідомила, що в діях Карпушової складу злочину не має. Щоправда, Рада суддів України дотримувалася іншої точки зору. Проти Карпушової було порушено дисциплінарне провадження і її ледь не виперли з роботи. Але відібрати в негідниці суддівську мантію так і не вдалося – звільнити Карпушову з посади можна лише Указом Президента, а тут, як на сміх, відбулася „помаранчева революція” і Президентом став Чисторукий Пасічник. Ну не може рука, яка ніколи не крала, підписати Укази про звільнення одіозної судді – і все тут.

Тож довелося, не марнуючи час на походи до прокуратури, самотужки спробувати встановити, хто ж саме вдарив журналіста. На це пішов майже місяць, але історія виявилася досить цікавою.

Як, напевно, пам'ятає читач, восени 2004 року тодішній кандидат у Президент України Віктор Ющенко божився у випадку перемоги на виборах ледь не першим своїм Указом ліквідувати в Україні податкову міліцію. З цього приводу була розгорнута широка рекламна кампанія й майбутній Указ майбутнього Президента був навіть опублікований його передвиборним штабом. З запевненням, що як тільки Віктор Андрійович стане главою держави, цей Указ негайно набуде чинності.

Вочевидь, налякані перспективою залишитися без копійки, працівники податкової міліції Деснянського району м. Києва хутенько створили приватне підприємство „Нафто-газовий комплекс”, яке очолив колишній працівник податкової міліції Деснянського району Сірик В’ячеслав Вікторович. Попри гучну назву фірма займалася примітивними крадіжками та відмиванням грошей, благо нині це можна робити абсолютно безкарно. До речі, радимо читачам-підприємцям занотувати реквізити цієї шахрайської фірми з тим, щоби не попастися на гачок аферистів: код ЄДРПОУ - 33780426, юридична адреса – м.Київ, вул. Закревського, 9-а. Розмаїттям методів роботи ПП „Нафто-газовий комплекс” не відрізнялося: заволодіння чужим майном шляхом шахрайства. Безпосередньо крадіжки організовували заступник начальника податкової міліції Деснянського району Олександр Петрович Бурихайло та старший оперуповноважений Управління податкової міліції ДПА в м.Києві Матвій Григорович Щербина.

Під час описаних вище подій пан Щербина перебував за основним місцем роботи у відпустці, яка, до речі, закінчилася в нього 16 червня 2006 року. На курорт він не поїхав, сидів у Києві, тож вирішив, аби не втрачати кваліфікацію, трішки підзаробити грошей звичним методом. Підібравши чергову жертву – невеличке приватне підприємство „БВА-Транс” – податківці спочатку провели „пробну закупівлю” – 21 червня 2006 року придбали 8 тонн дизпалива, за які чесно розрахували. Наступна закупівля вже значної партії бензину мала закінчитися „кидаловом”. Але Фортуна відвернулася від стражів закону. Тож можна лише уявити собі розпач Матвія Григоровича, який так старанно розробляв операцію й навіть ночував біля бензовозів, коли він зрозумів, що гроші уплили з його рук. З розпачу пан Щербина відлупцював комірника „БВА-Транс” Олексія Черкащенка, про що свідчить акт судово-медичного обстеження потерпілого від 13.07.2006 №207, складений судово-медичним експертом Бориспільського відділення КОБСМЕ Ю.Л.Трофименко.

Впродовж місяця по фотографіях, зроблених під парканом нафтобази в с.Проліски, вдалося встановити особи майже всіх членів податкової банди. За винятком однієї людини – тієї самої, що вдарила журналіста дверима автомобіля. Тому редакція „Інтернет-Репортеру” звертається до читачів з проханням допомогти в розшуку зловмисника. На наведеній нижче фотографії нападник перебуває на пасажирському сидінні автомобіля, затуляючи обличчя рукою.

Можливо хтось із працівників держподаткових органів, прочитавши цей матеріал, впізнає свого колегу й повідомить нам його прізвище та місце роботи. Конфіденційність гарантуємо.